Офіційний Мінськ широко рекламує розвиток відносин з Венесуелою, але на ділі швидше позначає присутність там, ніж робить реальну експансію.
На відміну від Куби , З якої Білорусь підтримувала зв'язки ще в радянські часи, Венесуела, з якої подібних напрацювань там ні, спочатку білоруських дипломатів не приваблювала. У 1990-х роках справа не пішла далі встановлення дипломатичних відносин 4 лютого 1996 року.
У 2000-х роках політика Білорусі щодо Венесуели різко змінилася. У чималому ступені зближення посприяли перебування Білорусі у Русі неприєднання і бажання венесуельського керівництва розширити діапазон міжнародного спілкування. Потрібно відзначити, що ініціативу в налагодженні політичного діалогу з Білоруссю проявила саме венесуельська сторона.
У 2005 році в Білорусі побував з візитом міністр закордонних справ Венесуели Алі Родрігес Аракі, а в 2006 році відбувся перший візит сюди президента Уго Чавеса. Венесуельський лідер швидко знайшов спільну мову з Олександром Лукашенко і відвідував Білорусь ще чотири рази - в 2007, 2008, 2009 і 2010 роках. Лукашенко відвідав Венесуелу в 2007, 2010 і 2012 роках.
В цілому за ступенем інтенсивності на найвищому державному рівні білорусько-венесуельський діалог поступався тільки діалогу між Білоруссю і Росією, причому якщо з Кремлем було багато суперечок і конфліктів, то з Чавесом все виглядало ідилічно. Сторони не втомлювалися розхвалювати один одного і акцентували увагу на збіг підходів до найважливіших міжнародних проблем.
У 2006 році політики двох країн висловили бажання надати співпраці характер стратегічного партнерства. Білоруські та венесуельські дипломати координували дії в рамках ООН та Руху неприєднання, виступаючи з антизахідних позицій. Білоруська сторона підтримувала активність Венесуели в частині створення альтернативних об'єднань держав Латинської Америки.
Намір довести відносини до рівня стратегічного партнерства було підкріплено створенням спільної комісії високого рівня в 2006 році. Крім того, в 2007 році в Мінську почало функціонувати посольство Венесуели. Білоруське посольство в Каракасі відкрилося в 2008 році.
У другій половині 2000-х років Білорусь і Венесуела стали прискореними темпами нарощувати обсяг торгівлі. У 2000 році товарообіг становив всього лише 1,9 млн. Доларів, в 2005 році - 15,6 млн., В 2007 році - 43,6 млн., В 2008 році - 183,4 млн. Кризові явища в світовій економіці не призвели до спаду в торгівлі. Навпаки, в 2009 році Білорусь і Венесуела наторгували на 230 млн. Доларів, а в 2010 році досягли рекордного рівня в 1,5 млрд. Доларів. У 2010 році частка Венесуели в загальному обсязі зовнішньої торгівлі Білорусі склала 2,5%.
У першій половині 2000-х років Білорусь поставляла до Венесуели виключно калійні добрива, проте потім асортимент розширився. У 2007-2010 роках до Венесуели поставлялися білоруські трактори, автомобілі МАЗ і БелАЗ, дорожня техніка, сухе молоко. З Венесуели до Білорусі до 2010 року імпортувалися переважно цукор і кава.
У 2007 році білоруські підприємства були допущені до розробок нафти в штаті Ансоатеги на блоці Хунін і родовищі Лаго-Медіо. До початку 2010 року спеціально створене білорусько-венесуельське СП «Петролеро БелоВенесолана» розробляло п'ять родовищ. До кінця 2010 року підприємство видобуло 730 тисяч тонн нафти і близько 300 млн. Кубометрів природного газу.
У 2010 Білорусь і Венесуела створили ще одне спільне підприємство, зорієнтоване на поставки венесуельської нафти безпосередньо в Білорусь. У травні 2010 року венесуельська нафта поступила на Мозирський НПЗ і поставлялася туди до кінця року. У 2011 і 2012 роках венесуельська сторона зобов'язалася поставити в Білорусь 20 млн. Т нафти (по 10 млн. Т в рік).
Однак бравурні рапорти білоруських властей про надзвичайну користь венесуельського нафтового проекту не в повній мірі відповідали реальності . Уже в кінці 2010 року офіційний Мінськ прийняв рішення щодо заміни прямих поставок венесуельської нафти своп-схемою за участю Азербайджану. У 2011 році венесуельський посол в Білорусі визнав, що зміна схеми нафтових поставок було викликано значними витратами на транспортування нафти з Венесуели до Білорусі. У нинішньому році про невигідність прямих поставок венесуельської нафти в Білорусь заявив і віце-прем'єр Володимир Семашко.
Імпорт нафти призвів до утворення негативного сальдо в білорусько-венесуельської торгівлі. У 2008 році Білорусь поставила до Венесуели товарів на 183,2 млн. Доларів і ввезла звідти товарів на 200 тис. Доларів, в 2010 році обсяг білоруського експорту до Венесуели склав 309,8 млн. Доларів, обсяг імпорту з Венесуели до Білорусі - близько 1 , 2 млрд. доларів. У минулому році обсяг білоруського експорту до Венесуели склав 212,6 млн. Доларів, обсяг венесуельського імпорту в Білорусь - 1,2 млрд.
Таким чином, білоруський експорт до Венесуели став скорочуватися. У нинішньому році скорочення торкнулося як білоруський експорт до Венесуели, так і імпорт звідти в Білорусь.
За чотири місяці поточного року обсяг двосторонньої торгівлі скоротився на 417,3 млн. Доларів в порівнянні з показником за аналогічний період минулого року.
У 2007 році Білорусь і Венесуела домовилися про створення низки спільних підприємств і складальних виробництв. На виконання цих домовленостей в 2011 році у Венесуелі завершилося будівництво заводу з виробництва автомобілів МАЗ. У нинішньому році завод випустив 500 машин. Можливо, до кінця року кількість випущених машин буде доведено до тисячі.
Крім автозаводу білоруська сторона зобов'язалася побудувати у Венесуелі завод з виробництва тракторів МТЗ, технічний центр з ремонту та обслуговування дорожньо-будівельної, комунальної та сільськогосподарської техніки, житло для венесуельських військовослужбовців, молокозавод, м'ясокомбінат, школу і дитячий сад в Маракаї, житло в Барінасі, агрогородок і сільськогосподарські виробничі об'єкти в районі Ато Педрігаль. Більшість з перерахованих об'єктів вдалося ввести в дію в поточному році.
При спорудженні об'єктів виникали труднощі. Так, в кінці 2010 року тодішній керівник ЗАТ «Белзарубежстрой» Віктор Шевцов скаржився на затримку фінансування з венесуельської сторони. У минулому році венесуельські ЗМІ звинуватили білоруську сторону в неякісному будівництві, розкраданні будматеріалів і заниженні оплати праці венесуельських робітників. На офіційному рівні ці звинувачення були відкинуті, однак в жовтні минулого року в відношенні Шевцова завели кримінальну справу, він був заарештований і поміщений в СІЗО КДБ. У грудні того ж року Олександр Лукашенко звинуватив главу «Белзарубежстроя» в правопорушення, допущені на будівництвах Венесуели.
Білоруська сторона висловлювала готовність допустити венесуельців до участі в приватизаційних процесах, але далі слів сторони не просунулися.
В цілому ж можна помітити, що до недавнього часу взаємодія з Венесуелою виглядало дуже ефектно. Однак аналіз показує, що при висвітленні співпраці було багато пропагандистського шуму, а практична користь від численних візитів виявилася не дуже високою.
Можна погодитися з тим, що Білорусь позначила присутність в Венесуелі, однак назвати його експансією не можна, особливо з урахуванням спаду в торгівлі.
Двосторонні зв'язки багато в чому утримуються на особистих відносинах Чавеса і Лукашенко, що ще раз продемонстрував черговий, третій за рахунком, візит білоруського президента до Венесуели в червні нинішнього року.
З урахуванням того, що Уго Чавес серйозно хворий, а в розвитку Боліваріанської Республіки наростають труднощі, в білорусько-венесуельських відносинах не можна виключати застою.
