2 тижні на Закарпатті: Гастрономічні відкриття

(Подовження. Початок тут)

За останні 30 років мені доводилося подорожувати горами і лісами, річками та озерами, печерами і каньйонами, старовинними містами і давніми руїнами, замками і монастирями… Але тільки у 2021 році мене розібрала цікавість помандрувати тарілками. Приїхати до регіону і не лише подивитися його старовину і торкнутися історії, але й скуштувати на смак. Два тижні перебування на Закарпатті не тільки збагатили наш словник десятком нових незрозумілих слів, але пропустили їх через наші шлунки.

Вибачайте, якщо ця розповідь вийде не за рецептом, чи фотографії виглядатимуть прісними – перший млинець нанівець. Але якщо перший заміс вдасться, наші наступні кулінарні мандрівки розлітатимуться як гарячі пиріжки.

Почну з нашої кулінарної бази – «Джерельного Озера». Ще під час бронювання власники порадували широтою харчових можливостей – від повного забезпечення стравами до цілковитої свободи наших дій на кухні. Ми обрали золоту середину, бо звикли і самі готувати, але й хотілося покуштувати чогось нового. Тому мандрівка закарпатською кухнею розпочалася саме в цьому затишному куточку.

Перша подорож відбулася на другий день після приїзду. Ми пізнали човлент. Це така поживна страва, в основі якої м’ясо та квасоля. Є там також трохи крупи, моркви, цибулі, томатної пасти і спецій, а маківку страви прикрашає подрібнена зелень. Човлент дає заряд енергії на цілий день. Особливо, якщо лишилося, що доїсти за дітьми.

Мені так сподобалася їжа, що я геть забув про камеру, аби сфотографувати це диво. Коли ж згадав, то лишилися самі порожні тарілки. Зате потім завжди тримав її напоготові. Тож, коли наступного разу побачив нову страву, сфотографував її ще до початку «подорожі».

Знайомтеся, це – закарпатські голубці. Чим вони відрізняються від звичайних українських – це розміром. Якщо простих голубців можна з’їсти 2, від сили 3, то цих легко вгамати штук 5 і ще місце залишиться. Якщо мати великий рот, то один такий голубець зникає за раз. І не просто зникає, а наче тане, бо має більш ніжну оболонку і такий же неймовірний смак начинки, до якої ми звикли.

Звісно, «Джерельне Озеро» не могло не почастувати нас символом ситої Закарпатської кухні – бограчем. На свій сором визнаю, що ніколи не куштував цієї страви раніше. Але це й справді щось неймовірне. Куди там тій солянці! Навіть український борщ з острахом позирає на конкурента. На перший погляд їх можна сплутати, але не на смак. Як і в борщ, у бограч кладуть м’ясо (зазвичай яловичину), цибулю, картоплю, помідори і спеції. Також додають солодкий перець і свинячий жир. І це все готується не одну годину, тому й виходить дуже поживна і неймовірно смачна річ.

А найбільш дивовижними на вигляд мені видалися кнедлики. Мене вразило, що це не щось суцільне, а 3-компонентна страва. На одній тарілці кладуть нарізаний спеціальний білий хліб з дуже тонкою шкоринкою (у нас я такого в магазинах не бачив). На другій – шматочки тушкованого м’яса у гострій поливці. А на третю насипають капусту, тушковану зі сметаною. Потім з кожної тарілки береться якась частина і все разом викладається на тарілці перед клієнтом. Кожен компонент по окремості – це вже щось захмарно смачне. А коли поєднати ці смаки в один, то виходить і зовсім запаморочливий смак!

З рідких страв мені ще запам’яталися підбивані крумплі. Не питайте мене, що таке крумплі, і чому вони підбивані, бо куштуючи цей суп, забуваєш про все на світі. Для його приготування беруть картоплю, цибулину, додають ковбасок, а ніжний вершковий смак юшці надає сметана з маслом і борошном.

Щодо наших власних кулінарних потуг, то ми зазвичай готували собі різні каші, аби трохи розбавляти поживність місцевої кухні. А ще якось варили легке варення. Липень – золота пора для ягід. Малину, смородину і аґрус ми купували у селі, а, наприклад, ожини було більш, ніж достатньо на кущах довкола самого «Джерельно Озера». Спершу ми поглинали природні вітаміни сирими, а потім засипали цю суміш ягід кілограмом купленого в магазині цукру і годинку проварили – то мали тижневий запас варення для чаювання на веранді над озером.

Ще кілька дивовижних місцевих продуктів ми привезли з буйволиної ферми. Там діє фірмова крамниця, де ми придбали 4 види сиру з буйволиного молока і ще ковбасу з буйволиного м’яса. Як на мене, сиров’яленій ковбасі надто передали спецій. Але якщо її нарізати тонко і такий шматочок покласти на язик, то смак змушує потягнутися за наступним шматком, і не одним. Щодо сиру, то жовтенький був схожий на твердий, інші мали консистенцію близьку до адигейського. Один мав рожевий відтінок. Його походження проявлялося, якщо кілька секунд пожувати. Гострий перець допоміг цьому сиру протриматися у нас найдовше.

Та найдивовижніша кулінарна мандрівка в нас була до равликової ферми. Там ми вперше скуштували… равликів.

Хоча, знову таки, різноманітні соуси та спеції затьмарювали смак самих равликів. Тому треба буде ще якось поласувати делікатесом. Бо тих равликів щось на один зуб.

Аби знайти їжу з колоритною місцевою назвою, не обов’язково спуштошувати гаманець у ресторані чи екзотичній фермі. Навіть у звичайних продуктових супермаркетах зір туриста частенько натикається на гастрономічні діалекти. В одному місці ми купили гомбовці – дуже смачні булочки з джемом, які мали таку тонку бліду шкоринку, як у кнедликів. В іншому магазині поласували кіфликами – крихітними рогаликами з повидлом і посипкою з цукровою пудрою. А найменш вибагливими виявилися виноградівські соленики, які нагадували домашні вафлі, тільки солоні – місцева альтернатива картопляним чіпсам.

А ще, саме в Хусті я відкрив для себе львівські круасани – ве-е-еличезні круасани з різноманітною начинкою, як солодкою, так і солоною.  Мені вдалося і язика проковтнути і добре підзарядитися, аби потім ще крутити педалі десятку до “Джерельного Озера”. Власне, мережа «Львівських круасанів» уже давно вийшла за межі Львова і заполонила всю Україну, навіть у нашому районі є кілька точок. А тільки мені все було ніколи зазирнути до них, аж поки оце не приїхав на відпочинок.

Хоч яким смачним був наш липень 2021 року на Закарпатті, але ж не їжею однією живе людина. Далі я розповім про більш небесне – про місцеву культову архітектуру, яка не лише збереглася у доброму стані та великій кількості, але й продовжує примножуватися.

Продовження

4 thoughts on “2 тижні на Закарпатті: Гастрономічні відкриття

    • Дякую)) Про кнедлики і кіфлики з цього веселого списку я саме тоді вперше дізнався. А от на спотикачі спіткнувся, ще не куштував – буду вимагати наступного разу)

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.