В українських і російських торгових мережах можна зустріти чимало ізраїльських овочів і фруктів. Але мало хто з нас знають, що ізраїльські баклажани, кабачки, картопля, морква, цибуля, виноград, апельсини і багато іншого вирощуються прямо на пісках пустелі Негев, а то і в ще більш посушливої долині Арава на кордоні з Йорданією.
Більш того, чимала частина плантацій і теплиць знаходяться навіть не поруч мінними полями, а прямо серед них, і від крайнього баклажана до Йорданії метрів десять. У цих місцях практично не буває опадів, їх тут менше 50 мм в рік (для порівняння, в центральній частині Росії - до 800 мм на рік). Простіше кажучи, дощі тут рідкісне явище, протягом року їх на пальцях можна перерахувати. Тут немає ні чорнозему, ні річок, ні озер. Взагалі згубні місця, де і дихати важко від постійної пилу і задушливої спеки - більшу частину року градусник показує +50 навіть в тіні. І тим не менше, саме ці теплиці і грядки в піску годують нас свіжими і смачними овочами та фруктами.
Ці місця розташовані в південній частині Ізраїлю. Гляньте на карту, відразу ж під Мертвим морем і до Ейлата на Червоному морі тягнеться кордон з Йорданією і паралельно з нею траса №90, ведуча в Ейлат. Так ось, між дорогою і кордоном витягнулася суха і курна долина Арава, де розташовано близько десяти киббуц (фермерських господарств), які вирощують овочі та фрукти.
Вражаюче, але їх ефективність така, що всього десять (!) Господарств не тільки забезпечують потреби майже 8-мільйонного Ізраїлю, але і примудряються заповнювати прилавки російських і українських супермаркетів. Без води, без нормальної грунту, без дощів. Це - приголомшливо, без перебільшення.
Тутешня межа має ряд особливостей. Справа в тому, що в 1994 році в результаті підписання мирного договору між Йорданією та Ізраїлем стався обмін територіями. Кордон тут проходила по руслу сезонної річки Арава. Каламутні потоки, що зійшли з гір після дощів, досягають цих місць, наповнюють річку і течуть у напрямку Мертвого моря. Таке трапляється лише кілька разів на рік і тільки взимку. Так ось, по руслу цієї, з дозволу сказати, річки і проходив кордон.
З ізраїльського боку освоєння пустелі Арава почалося в кінці 50-их років, на йорданській нічого немає донині. Додамо до цього військовий конфлікт, який тривав між країнами аж до 1994 року, і отримуємо наступний результат: ізраїльтяни, з метою убезпечити прилеглі до кордону селища, захопили стратегічні точки на йорданській стороні кордону. Це було давно, в п'ятдесяті роки, точної демаркації кордону не існувало, русло річки зрушувалося то туди, то сюди. З боку Йорданії дійсно здійснювалися набіги і нападу, досить згадати вбивство 11 пасажирів автобусі Ейлат-Тель-Авів в 1954.
В кінцевому підсумку, підписавши мирний договір в 1994, обидві країни нарешті визначили кордон раз і назавжди. В результаті Ізраїль визнав за Йорданією близько 300 кв. км території в Араві, ті в свою чергу визнали за ізраїльтянами якісь невеликі ділянки землі трохи північніше, біля Мертвого моря. Найцікавішим же нюансом стало те, що на території, яка відійшла до Йорданії після мирного договору, розташовано кілька поселень. Чи не самих поселень з будинками, а їх плантації і фермерські господарства. Нова межа пройшла в лічених сотнях метрів від таких селищ, як Хацеви, Яхав, Лотан і інші.
Так ось, в обмін на згоду Ізраїлю повернути Йорданії згадані території, в текст мирного договору внесли наступний пункт «... ізраїльські господарства залишаються під контролем Ізраїлю, але під формальною юрисдикцією Йорданії». Погодьтеся, звучить дуже розпливчасто. На практиці це означає, що нічого не змінилося. Йорданці зобов'язані забезпечувати порядок і безпеку на цій території, але при цьому не має права чинити будь-які перешкоди будь-якого характеру (митні, прикордонні, податкові) ізраїльтянам.
На практиці для туриста це виглядає наступним чином: ви сідаєте за кермо, виїжджаєте з селища, через п'ять хвилин проїжджаєте кордон Ізраїлю і Йорданії і катаєтеся по йорданської території серед ізраїльських теплиць. Ми рушаємо в путь і, ледве виїхавши з селища Хацеви, проїжджаємо формальну кордон з Йорданією. Крім попереджувальних стовпчиків і мінного поля по обидва боки траси тут більше нічого немає. Через пару хвилин можна побачити цілі плантації овочів на піску.
Працюють тут виключно таиландци і філіппінці. Ізраїльтяни не готові працювати за ці гроші (тайцам платять мінімум 4860 шекелів на місяць, чи то пак 1220 доларів) в жаркій і курній пустелі.
джерело: Пригоди по життю
