Глава 3. Австралія. Виїхати щоб повернутися.

Всім доброго дня!

Уявляю на ваш суд заключну частину моєї розповіді про життя в Австралії.

Перші дві частини ви можете прочитати тут

Глава 1. А що, якщо Австралія? Приготування, віза, навчання

Глава 2. Моє життя в Австралії, перші враження

На вулицях Сіднея то тут, то там стали з'являтися новорічні ялинки, будиночки наших сусідів прикрашалися гірляндами вогнів, у дворах стояли Санта Клауси з упряжками оленів. Магазини рясніли різдвяними подарунками, разом з подарунками народ закуповувався красивою обгорткового папером і іншою мішурою, яку належить мати в таких випадках. У всьому відчувалося наближення чудового сімейного свята Різдва, а за ним і Нового року. Градусник за вікном часом показував +45 в тіні.

В Австралії це самий жаркий час року, вода в океані +23 і вище і зовсім не охолоджує, народ рятується під кондиціонерами, які я чесно кажучи, не жалую, так як постійно під ними простуджуюся, застудилася я і тут, так що не дивлячись на спеку мала ГРЗ як у себе вдома, де зазвичай в цей період народ страждає від грипу. Пішла в аптеку купити що-небудь від нежиті, але без рецепта мені нічого не змогли запропонувати, довелося лікуватися народними методами, часник і гаряче молоко наше все.

Не знаю, може хвороба позначилася, може просто вже пройшло два місяці як я прилетіла сюди, але перший захват затих, я потихеньку звикли і вже більш детально придивлялася до цієї іншої для мене життя і час від часу починала сумувати. Сумувала не по берізок, немає, сумувала за рідними і друзям. Перший раз напад туги трапився трохи більше ніж через місяць, коли я в вихідний день пішла досліджувати дорогу до моря, узбережжі в 7-8 км від нашого будинку, і кілька заблукавши, потрапила під проливний дощ. Жодна машина не зупинилася, я брела по дорозі і не знала куди йду і чи є тут транспорт, запитати було нікого, в кінці кінців я шмигнула під дах зупинки і на самоті, вся змерзла, зголодніла просиділа там цілу годину в очікуванні автобуса. Приїхала додому, а там теж нікого немає, всі поїхали, холодно, спека ще не настала, це був період життя на електричному матраці. Пірнула в ліжко, зв'язуватися з Росією ще було рано, там все спали і так мені щось стало шкода себе, ну просто жах, поплакала звичайно, куди ж без цього.

У такі дні здригнутися і швиденько повернути собі гарний настрій мені завжди допомагали наші пісні, особливо дві, пісня Пугачової «Піднімись над суєтою» і Гурченко «Не бійтеся життя змінити», пам'ятайте, як там співається:

Просто, - ви говорите, -
У житті все просто,
Просто вважати вже
Відкриті зірки.
Але одну, свою зірку
Так відкрити не просто,
..................
Просто в тіні завжди
І всюди триматися.
Просто сісти в літак
І в небо піднятися,
Але злетіти над суєтою
Так деколи не просто,
......................
Над дорожнім пилом -
Зоряний шлях,
Треба тільки крила
розкрити,
І злетіти над колишнім,
Над собою,
Спалахнути новою зіркою.
Жити! Горіти і не згасати,
Жити, а не існувати!
...........................
Просто вважати весь світ
Простим і звичайним,
Просто йти завжди
Маршрутом звичним.
Але знайти свої шляхи
Так деколи не просто,

Живемо ми щось без азарту,
Одноманітно, як в строю.
Не бійтеся кинути все на карту
І життя переламати свою!
Якими були ми на старті?
Тепер не те, зникла спритність.
Грайте на ризикової карті,
Намагайтеся! Намагайтеся!
Намагайтеся життя переламати!
Нехай в голові майнула сивина.
Чи не пізно вибрати новий шлях.
Не бійтеся все на карту кинути
І прожите закреслити!
З будинку вийшовши в негоду,
Підбадьорити дух, прішпорьте плоть.
Не бійтеся тасувати колоду,
Намагайтеся! Намагайтеся!
Намагайтеся життя перебороти!
У міраж і в дим, в химери вірте.
Пожитки нема чого тягнути.
Адже не виїхати далі смерті.
Прагніть життя перекроїти!
Засмучуватися не треба зовсім,
Коли вам нічим карту крити.
Ви кинути життя на кін не бійтеся!
Не бійтеся! Не бійтеся!
Чи не програвши - не подолати!
Прагніть життя перекроїти!
Не бійтеся життя переламати!

Сумувати довго не для мене і на наступний ранок вже як зазвичай я йшла на навчання, яка на цей період стала моєю роботою, виключно приємною, та й святкова атмосфера з теплим сонечком робили свою справу.

Як і годиться перед святом я вирішила «почистити пір'ячко» і сходити в перукарню поправити колір волосся. Дівчата, це був незабутній похід! Такого сервісу я не могла собі уявити в найстрашнішому сні. Майстри мені порекомендувала Хезер, вона сама до неї ходить і це відносно не далеко від нашого будинку, хвилин 15 пішки. Перше, що мене неприємно здивувало, це ціна, 90-100 AUD просто за фарбування, при цьому фарба не європейська Wella або Schwarzkopf, ці стоять астрономічні суми, мене пофарбували місцевим, чимось жахливим і дешевим з великою кількістю перекису водню. Жах, тихий жах, бідні мої волосся, над ними так ще ніхто не знущався, я їх холю і плекаю, а тут? Морок. Перукарка мила голову так, що я мало не завила від її дряпання нігтями шкіри голови, але найстрашніше чекало мене попереду, після того, як голову помили, але не промили, мені сказали: - ви вільні.

- вільна? А волосся посушити?

- А це за окрему плату і у мене вже новий клієнт

- Ну нічого собі! І за це я заплатила якщо в доларах вважати, то близько 140 виходить? Стою і обтічні, в прямому і переносному сенсі слова. Мене відправили на вулицю, з сирої, погано промитої головою, разом з водою залишки фарби забруднивши одяг, стікали по обличчю і шиї і в такому вигляді мені треба було йти до будинку. Такого приниження і культурно-естетичного шоку я ще ніколи в своєму житті не відчувала, і сподіваюся не випробую більше. На жаль, мені ще раз довелося звертатися до цієї дами, але вдруге я вже була озброєна власним рушником і вийшовши на вулицю сушила їм волосся, які знову були погано промиті. І це ще був хороший варіант! Хезер мені поганого не порадила б. Кожен раз я йшла і думала про те, що цей кошмар відбувається зі мною в одній з найрозвиненіших країн світу! Ми зазвичай вважаємо що і сервіс тут крутий і все краще, ніж у нас. Ні, не краще! По приїзду додому, я ще півроку лікувала волосся, які так безжально і безглуздо пошкодили і реально загордилися нашими майстрами. Для порівняння, в Ярославлі процедура фарбування, разом з лечащей маскою, миттям голови, сушінням і укладанням передовими і суперщадящімі засобами по догляду мені обходиться в перекладі на бакси не більше 40. Відчуйте різницю! Частково стало зрозуміло чому тут настільки неохайні жінки.

Хоча нічого не зрозуміло, старше покоління дотримує себе завжди і всюди. Я розчулювалася і захоплювалася бабусями, з наманікюреними доглянутими руками, завжди прибраній головою, легким мейкап і охайно і елегантно одягнені, справжні леді. Молоді є з кого брати приклад, але вона цього чомусь не робить.

За парочкою таких леді я мала можливість спостерігати більш пильно, однією з них була Ірина, мати Андре, вона ж була і винуватицею пікніка на чудовому озері в честь її 98-річчя і її подружка, австрійка за походженням 96 років. Дивовижні дами. Ірина на жаль, була вже хвора і не могла самостійно пересуватися, зате ще була в пам'яті і нехай повільно, але переключалася з англійської на французьку, з французької на російську чи німецьку. А ось подружка в свої 96 років була ще ого-го! Сама спекла віденський штрудель, це покоління ще вміє готувати, і з'явилася на день народження при повному параді. Загалом, я собі побажала не просто дожити до таких років, а бути в повному здоров'ї, пам'яті і викликати захоплення нащадків своєю формою.

Грудень виявився щедрим на свята. День народження Ірини ми відзначали за містом, куди з'їхалася вся їх велика, але не дуже дружна сім'я від дітей до праправнуків. В цей день мене ненадовго, але накрив другий гострий приступ туги за батьківщиною, т. К. Навколо бігала дітвора, сім'я весело спілкувалася, і, хоча, про мене ніхто не забував, мені захотілося до своїх, в свою сім'ю, додому.

Ми орендували місце, де можна відмінно посидіти за столом під великим навісом, приготувавши тут же на електричних барбікюшніцах гаряче. Австралійці обожнюють барбекю, це їхнє улюблене проведення часу. Немає нічого кращого, як у вихідний залишати в багажник позашляховика стільці, тенти, столи, їжу, напої, іграшки і ще купу всього і поїхати на пляж, в парк і влаштувати барбекю, благо барбекюшніци всюди, на будь-якому пляжі. А якщо ви залишилися вдома, то й це не біда, влаштуємо барбекю на балконі або у дворі будинку. Але все одно їх застілля не виносять ніякого порівняння з нашими, їх барбекю і поруч не стояло з нашими шашликами або скажімо бразильськими шураскаріямі.

Маючи на кожному розі кафетерії, ресторанчики і просто різного фастфуду, жінки розучилися готувати геть. Той торт, який в їх очах виглядав шедевром кулінарії і викликав загальне захоплення в бік її творця у мене не викликав нічого крім подиву, розчарування і одночасно гордості за російських жінок, бачили б вони наші «Наполеони», «Санчо Панси», «Мурашники» та інші «ведмедя» і іже з ними. Але вони не бачили і не пробували. З досвіду подорожей можу сказати, що самі смачні кондитерські вироби, шоколад, цукерки, печиво, торти у нас в Росії, особливо вироблені за радянськими рецептами і ГОСТам.

торт, два бісквітних коржа наспіх зліплені кремом з балончика

Звичайно, англійці правильно кажуть: «Є щоб жити, а не жити, щоб їсти» (Eat to live, but not live to eat), для здорового способу життя це те, що потрібно. Можливо тому що ціни тут кусючі, але найчастіше смачною визнавалося те, що дешево. Проте Андре влаштовував міні свята живота для своїх близьких. Це треба було бачити, як ми втрьох, Ірина, Андре і я по неділях поїдали мідії і як щі сьорбали цибульний бульйон з-під них. Хезер тільки морщилась і відверталася, а ми навертали і дружно гули, тим більше що в житті Ірини це було одним з останніх задоволень, яке завдяки турботам сина вона мала. Здавалося б, що тут особливого, але саме такі дрібниці і западають в пам'яті.

Настав ранок 25 грудня, Різдво, всі подарунки куплені і приготовлені, ми чекаємо гостей. Погода стояла святкова, в тіні термометр показував +50. У мене було спеціальне доручення - напекти млинців на всю сім'ю, а це 12 дорослих та 4 дітей. Я вважаю, що в цей пам'ятний день року, що минає 2010 року я зробила хай маленький, нехай кулінарний, але подвиг. Стояти біля плити 2 години в таку спеку, ніякої лазні не потрібно, я була вся мокра, в тому числі і від того, що млинці довелося піч на маленькій сковороді для яєчні, нічого іншого в будинку не було і цей факт подвоїв кількість роботи. Але незважаючи на всі труднощі, я напекла цю гору млинців, про що з гордістю тут і розповідаю. Правда, коли вся сім'я зібралася за столом і ми приступили до трапези, я з жахом спостерігала як народ їсть їх. Справа в тому, що я сказала, що млинці їдять з різними начинками, це може бути і сметана, і сьомга, і ікра, і солодке, ну що я вам кажу, самі знаєте. Ікра виявилась надзвичайно дорогим і важко діставати делікатесом, закупили сметану і сьомгу. Тут Андре звідкись згадав, що росіяни ще люблять солоні огірки і дістав мариновані корнішони. Коротше, справа була так: на тонкі млинці намазувати сметана, клалась сьомга, додавався огірок, все це загорталося і з'їдати. На мої крики, що так не треба, що ми так не їмо, у відповідь звучало «Добре, це смачно». Як це може бути смачно я не розуміла і журилася, що смаку млинця в такому вінегреті вони просто не відчують. І лише один Джон (син Хезер), зауважив, що я їм млинці трохи інакше, уточнив як все-таки правильно і спробувавши все окремо сказав, що так смачніше. Звичайно смачніше, хто б сперечався!

А взагалі, різдвяне застілля вдалося на славу, чого тут тільки не було. Народ скинувся і на столі у нас в цей день був і традиційний англійський пудинг, виготовлений Хезер і хороший вибір з сирів, м'яса, вина, фруктів і морепродуктів, включаючи дорогі омари, треба сказати що морепродукти тут взагалі не дешеві. І до речі, якщо будете в Сіднеї, то пробувати морепродукти йдіть на рибний ринок, де все свіжовиловлену готується тут же при вас, так само рекомендую заглянути в будь-який японський ресторан (не плутати з китайським), у них найякісніша і смачно приготовлена ​​риба і не тільки.

Відразу згадала один випадок в школі. Як правило, на обід я брала бутерброд і йшла з ним на прогулянку в прекрасну бухту Дарлінг Харбор. Але одного разу Андре приготував на вечерю марінара (паста з морепродуктами) і дещо залишилося, я взяла це з собою в школу. Як і годиться розігріла і села з усіма їсти. Що тут було! З усіх боків в мою тарілку кинулися голодні погляди студентів, облизуються при вигляді мідій серед спагетті.

- Тебе вдома годують морепродуктами ?!

- Так, пару раз в тиждень

- Круто, пощастило ...... �� скільки ти платиш?

- 150 AUD в тиждень

- ВАУ, супер, як ти змогла знайти такий варіант? Здивуванню, захоплення і деякої заздрості не було кінця. Їжа не лізла в горло, це був перший і останній раз, коли я принесла приготовлену вдома їжу. Пошкодувала я незміцнілі молоді душі і не стала їм говорити, що і вином мене тут пригощають, опікують і взагалі ставляться як до члена сім'ї, даруючи на Різдво дорогі подарунки, а про себе подумала «спасибі Господи, що так мені звезли».

Мої улюблені Хезер і Андре дійсно зробили мені розкішний подарунок на Різдво, подарувавши квиток в Сіднея Опера Хаус на концерт симфонічного оркестру. Як я потім дізнавалася, квиток коштував близько 100 AUD, але справа не в цьому, а в тому, що я не просто сфотографувалася на тлі цього всесвітньо відомого будівлі, а й побувала всередині і почула чудовий концерт, в якому звучали твори в тому числі і російських композиторів, особливо популярний тут Петро Ілліч Чайковський. Це сучасна будівля і тут немає розписних стель, кришталевих люстр і витіюватих балконів, зал представляє собою величезний амфітеатр і сцену, яку добре видно і чутно з будь-якого місця. А як красиво вийти ввечері на терасу і помилуватися затокою і Харбор Бридж .................. Варто і думаєш: - Як здорово, життя прекрасне!

Різдво плавно перетекло в Новий рік, який ми з Андре окремо відзначили ще й довгим запливом, катанням на дошці і фотографуванням усього цього неподобства. Андре все подначивал мене опублікувати фото як ми купаємося в новий рік в той час як в Росії холодно, але я пошкодувала друзів і зробила це після свят. В Австралії все-таки головним святом є Різдво, на Новий рік народ не збирається навколо ялинки, а їде в Сідней гуляти, дивитися салюти в бухті Дарлінг Харбор і інших знакових місцях, а найбільшим везунчикам вдається подивитися головний новорічний салют на знаменитому мосту Харбор Бридж . Найзручніші для перегляду місця природно доступні за гроші, тому народ з ранку поспішає забити шматок землі для безкоштовного перегляду, звідки проглядається міст і не дай бог піти з цього місця. Доля так розпорядилася, щоб цей Новий 2011 я зустріла одна, загубившись в багатотисячному натовпі святкуючих. Новий рік став своєрідним екватором мого перебування в Австралії, чим далі, тим ближче ставало моє повернення на батьківщину.

Свята в Австралії короткі, але разом зі звичайними вихідними у мене виходило достатню кількість днів для проходження курсу Open Water Diver, що я і зробила в одному з дайвінг-центрів Менлі. Власне, саме навчання займає 3-4 дні, спочатку навички відпрацьовуються в басейні, потім на відкритій воді, але підручник видається заздалегідь, т. К. Він досить об'ємний (2 см товщина) і обов'язковий до прочитання, в підручнику так само кілька тестів на засвоєння матеріалів, які потрібно самостійно заповнити і здати інструктору. Для мене це був ще один рівень англійської, т. К. Тут дуже багато специфічної лексики, в загальному грузанула я себе по повній програмі. З практичними заняттями не виникло ніяких проблем, тести я теж все здала на відмінно, а ось головний іспит з теорії з першого разу не дотягла, т. К. Все-таки складно було з перекладом питань, багато часу йшло на переклад і розуміння. І тут мені в черговий раз пощастило з інструктором, він виявився хорошою людиною і увійшов в моє становище, хоча спокійно міг би цього не робити. Я пояснила свою ситуацію і попросила його уточнити деякі питання, після того, як я розуміла сенс заданого я відповідала і в результаті з другої спроби здала таки і цей іспит і отримала заповітний сертифікат.

До речі, если Вже мова зайшла про іспит и тестуванні, что нас знову ж відрізняє від світу, нам не шкода дати списати. У мене по життю Взагалі Ніколи проблем не вінікало, зазвічай у мене просили спісуваті и западло не дати. Що в мовній школі, що тут, дере что кинувся в очі, як студенти намагаються відгороджуються и закрівають свои опитувальника, Виглядає убого и шкода. У школі я спеціально Викладаю свой лист так, щоб его легко Було видно, чого жаліти, як-то даже самє питання особисто мене Бентежа. Скажу чесно, оскільки я тут відчувала себе невпевнено я пару раз заглянула до сусіда, але не списати, а подивитися і порівняти свою відповідь і була неприємно здивована незадоволеним поглядом в мою сторону і ще більш ретельно приховуванням своїх праць.

Або ось ще дуже показовий випадок. Наша школа оголосила для трьох груп, які навчаються за програмою підготовки до іспиту FCE, пікнік за рахунок закладу в один з вихідних днів. Ми всі зібралися і рушили на пляж, де і повинен був бути пікнік, але перед цим наші вчителі привели нас в супермаркет і оголосили, щоб ми самі собі купили їжу і напої, т. К. Вони звичайно теж щось придбають, але навряд чи всім вистачить. Яке? Ок, кожен пішов і купив у відповідності зі смаком і фінансовим становищем, прийшли на місце. Дві групи, що складаються в основному із студентів західноєвропейських країн, розбрелися по пляжу і кожен сіл під своїм кущем жувати куплене. У нашій групі склад був інший: 5 чоловік з Чехії, 6 осіб з Латинської Америки, я і пара дівчат з Японії і Кореї. Хлопці чехи скинулися на ящик пива, ми все, що купили запропонували в загальний котел і взагалі розташувалися купчасто. З ким як ви думаєте були викладачі? Звичайно пили пиво з нами. Хто в цей день веселився на пляжі? Ми. Ми відмінно пограли в футбол на пляжі в той час, як Європа продовжувала перебувати наодинці. Куплених котлет і булок для гамбургерів дійсно вистачило тільки на третину. Ну і як вам така картинка?

Немає тут звичного нам «теплого суспільства», яке на щастя ще поки живо у нас, особливо в провінції. А жаль. Знаєте, найщасливіші особи я спостерігала аж ніяк не в ситій і комфортною Австралії, а в живе впроголодь, але вільній Кубі . Австралія ж з кожним днем ​​все більше і більше відкривалася мені як країна самотніх і не вільних людей. Так, тут все мило вам посміхаються і вибачаються при зіткненні, але ви завжди будете на відстані витягнутої руки і зблизиться з кимось трохи більше коштує великих зусиль. І це не тільки моя враження, на подив, теж саме я почула від англійки, з якою мені довелося розділити кімнату в хостелі під час мого короткого перебування в Кернс. Хостел я бронювала через www.booking.com

В Кернс я вирушила якраз 26 січня - день Австралії, національне свято і додатковий вихідний. Але перш ніж зануритися в подробиці цієї поїздки на Великий Бар'єрний Риф, я хочу зупиниться на дні попередньому, а саме 25 січня.

Справа в тому, що 25 січня - день народження поета Роберта Бернса і улюблений національне свято в Шотландії, так що, якщо у вас є друзі в цій країні, обов'язково привітайте їх з цією знаменною для всіх шотландців подією, яке вони бурхливо відзначають під звуки волинки , куштуючи хаггис і читаючи вірші поета. Оскільки наш учитель Джон шотландець, я привітала його намалювавши сцену святкування і виписавши вірші Бернса. Сказати, що він був шокований, нічого не сказати, я потрапила в саме серце і, якби не законодавство про сексуальне домагання, мені здається він би з задоволенням мене розцілував. Справа в тому, що Джон іммігрант і точно так же тут відчував свою самотність вдалині від батьківщини. Він так був щасливий, що після того, як сфотографував мою творчість побіг кликати друзів-викладачів подивитися на це диво, коротше уроки в цей день постійно переривалися, т. К. Все хотіли це побачити. Я ж в свою чергу розповіла, що у нас в Росії в цей день теж народився відомий і улюблений мільйонами поет Володимир Висоцький і оскільки Джон захоплювався скелелазінням перевела для нього пісню про одного. Мені дуже хотілося розповісти про нас, про нашу культуру і цінності. У світі взагалі про нас знають не так вже й багато, як правило це стандартні ярлики, що навішуються нашому народові типу «горілка, ікра, ведмеді, красиві жінки», вони навіть не уявляють наскільки наша країна багатонаціональна, скільки тут намішано культур, релігій, традицій .

Отже, Кернс. Сам по собі містечко маленьке, основний дохід отримує від туризму, навколо багато ферм і полів, де вирощуються цукровий очерет, банани, кукурудза. Як я вже говорила, 26 січня я прибула в Кернс, де у мене було оплачено дводенне плавання по Великому бар'єрному рифу з декількома зануреннями, в т. Ч. І нічними. Здавалося б, це повинно було стати одним з найяскравіших моїх спогадів про перебування в Австралії, воно і стало, тільки з жирним знаком «-». Справа в тому, що це були мої єдині 5 днів з 5 місяців, які я змогла викроїти на подорожі і те довелося пропускати в школі 2 дні і все, що я змогла заощадити в цій моторошно дорогий країні я витратила на дайвінг заплативши близько 1100 AUD, це відмінні гроші і природно за таку ціну я очікувала класного сервісу, але марно. У мене навіть не залишилося жодного фото від занурень в цю красу, фотограф забув сфотографувати і поїхав, а на моє прохання дати мені фотоапарат для самостійної зйомки мені заявили в хамському тоні, що дадуть за окрему плату. Замість занурень в різних місцях уздовж Бар'єрного Рифа ми все занурення робили практично в одному місці і обурюватися марно, вас просто ніхто не слухає. Годували огидно, протягом усього часу у мене було гостре відчуття, що я страшенно переплатила, мене нахабним чином надувають. Я мала досвід занурень з інструктором в менш розвинених країнах за істотно менші гроші, але з незрівнянно більш високим рівнем сервісу. Це був мій самий неприємний досвід за весь час тут. Якщо чесно, то від образи я навіть розплакалася вночі в каюті, економити на всьому стільки часу, постійно обмежувати себе, щоб в результаті отримати таке. Єдиною втіхою було те, що після тривалих і наполегливих вимог мене поставили в пару з досвідченим напарником, і з ним наші запливи були реально тривалими і цікавими, але не буду вас мучити тонкощами дайвінгу, скажу лише, що сам Бар'єрний Риф безумовно варто того, щоб туди поїхати і подивитися. Підводний світ тут казково красивий і різноманітний, тут і черепахи, і різнокольорові рибки великі і маленькі, плаваючі серед коралів, і сірі рифові акулки, які в силу свого розміру в метр-півтора не страшні. Хоча вночі під водою в повній темряві, коли їх багато і ціла зграя пливе назустріч, а промінь світла від ліхтаря вихоплює їх зубасті пащі, мурашки ні-ні, та й пробіжать по спині.

Моє сильно зіпсовані настрій довелося виправляти одному гідові, який супроводжував мене в одноденному подорожі по вологим тропіків Квінсленда, що кишать павуками, зміями і іншою живністю на атракціон джунглі-джампінг з заїздом в шикарні національні парки і крокодилячу ферму. Сам атракціон в мальовничому місці, але не представляє нічого особливо екстремального, я б сказала екстрим для пенсіонерів, перед яким ви підписуєте толстенную стос документів, що в разі чого претензій не маєте. На крокодилової фермі сподобалася вистава, відчайдушні люди дресирувальники крокодилів. В результаті моєму гідові вдалося підняти мені настрій, я чесно поскаржилася на всі негаразди, що обрушилися на мене, і він як патріот країни зробив все, щоб виправити моє враження про сервіс в туризмі за що йому окреме спасибі. Він навіть дав мені можливість спробувати грати на діджеріду - музичний духовий інструмент аборигенів Австралії, треба сказати, це дуже важке заняття, що вимагає спеціальної дихальної практики.

Прилетівши в Сідней, я з жахом дізналася що в Квінсленді найсильніша повінь, там пройшов шторм і все поля, повз яких ще вчора я проїжджала, були затоплені. Мені знову пощастило.

Проте, можу сказати одне, піарникам туризму можна поставити відмінно за те, як вони зазивають народ, але за сервіс двійка, в тому числі і агентствам, оформляють замовлення, у мене практично завжди було відчуття, що я переплатила.

Справедливості заради треба сказати, що в Австралії бувають і безкоштовні заходи, наприклад, що триває два місяці музичний фестиваль, в рамках якого концерт класичної музики в парку Домейн у виконанні Сіднейського симфонічного оркестру збирав тисячні натовпи народу. Місця доводилося займати мало не з ранку. До вечора, тут вже яблуку ніде було впасти. І з одного боку мене захопило і порадувало стільки людей, бажаючих послухати класику, особливо багато молоді, а з іншого боку все це нагадувало свято пива з гучним хрускотом попкорна і Чоканом пластиковими стаканчиками і трохи збентежило мене.

Все ближче і неотвратимее було моє повернення додому, з кожним днем ​​я розуміла для себе, що не хочу тут залишатися, незважаючи на всю красу навколишньої природи і комфорт повсякденного життя. За 5 місяців життя в Австралії я не тільки вивчила англійську мову, але ще пройшла величезний шлях усвідомлення насамперед себе, своєї країни і народу в цьому світі, я розуміла, що життя вже не буде колишньою, так як я сама сильно змінилася і зрозуміла, що хочу жити в Росії, незважаючи на всі труднощі і жирною крапкою в моєму рішенні стало подія, що відбулася за тиждень до від'їзду. Це був гей-парад Марді Грас.

Навіть не знаю як до цього підступитися. На той момент, я прожила на світі 35 років і жодного разу не бачила жодного гея або лесбіянки, відповідно у мене не було чіткої громадянської позиції як до них ставиться, та ніяк. Як тоді, так і зараз мені абсолютно все одно хто з ким і як спить, незалежно від сексуальної орієнтації. Мені було цікаво подивитися і зрозуміти, що так завзято захищають особливо розвинені демократичні країни і за що лають нас, може і правда ми не маємо рації що не дозволяємо гей-паради? З іншого боку, я весь час дивуюся, чому це потрібно випинати? Ось вам, наприклад, приходить в голову роздягнутися до нижньої білизни і пройтися по Тверській, Невському і будь-який інший головній вулиці вашого міста з плакатом «Я гордий, що я гетеросексуал!»? Мені немає. Загалом, мені все рекомендували сходити і побачити все своїми очима, мої ставилися до параду як до шоу-цирковому поданням, всім весело.

Приїхала я в Сідней, місто стояв на вухах, з ранку одна з центральних вулиць Сіднея була перекрита, геї і лесбіянки всіх мастей і вікових груп збуджено готувалися до події, не забуваючи гордовито позувати для будь-якої камери, зверненої в їх сторону і ні крапельки не бентежачись виставляти свої часто люди похилого віку та обвислі дупи і інші оголені частини тіла на загальний огляд. Ні звичайно, тут були і молоді люди, на фігури яких любо дорого подивитися і стає ще більше не зрозуміло, що цей на вигляд мачо, красавчик, плейбой ну зовсім Індиферента до жіночої статі. З кожною годиною геїв всіх країн ставало все більше і більше, деякі туристи поспішали сфотографуватися з кожним з них, щоб було потім що показати будинки.

Хвилин сорок я пробиралася вздовж вулиці в пошуку містечка, де можна притулитися. По обидва боки юрмилися тисячі людей, заповнюючи собою в 6 рядів всю пішохідну частину, а підприємливі китайці тут же продавали табурети по 10 баксів для тих кому «пощастило» опинитися в останньому ряду. Я вже зневірилася знайти хороший огляд, як переді мною розсунулися 4 австралійських, але не сіднейських гея і люб'язно пропустили вперед в обмін на те, що я їх сфотографую, вид у них звичайно феєричний, я з цікавістю, властивому дітям, які побачили щось в перший раз, розглядала цю четвірку. Так поряд з геями я ще ніколи не спілкувалася. В принципі прикольні, добродушні хлопчики, бриючі не тільки бороду, але і груди, манірно розмовляють і маніритися одна з одною.

Геї з усього світу зібралися сьогодні тут, щоб пройти дружними колонами по Сіднею. Ось йде колона геїв-поліцейських, за ними радісно крокують геї швидкої допомоги, радіючи, глядачі вітають трансвеститів Таїланду, тисячі людей скандують «Ми горді, що ми геї!», Навколо панує атмосфера свята і торжества демократії ............ .Шел четверту годину гей-параду, а вони все йшли і йшли, у мене склалося стійке переконання, що кожен другий в Австралії гей або лесбіянка, це якийсь страх не бачивши жодного, раптом побачити відразу кілька тисяч. Йдуть колони водіїв автобусів, пожежних, ну ці хоч одягнені пристойно, головне, що все несамовито горді. Чи не належать до держструктур геї частіше за все в якості одягу використовують малюсенние стринги незрозуміло що вміщають і туфлі на височенних підборах, деякі хизуються в чернечому одязі і всі з задоволенням проголошують «Геть гомофобію і дискримінацію в тому числі і зі школи!» Йдуть дівчинки 10-12 років і цілуються взасос, їм прикольно, вони повторюють за дорослими, їдуть цілі карнавальні установки, на яких твориться Содом і Гомора, мужики цілуються один з одним, суцільна груповуха зображає статеві зносини з неодмінними садо-мазо ат ібутамі, підбігають до публіки і безкоштовно роздаровують презервативи, народ реве, халява. В цілому, хід святкове, видовищне, практично бразильський карнавал, тільки замість пружних поп танцюючих пристрасну самбу в'ялі тілеса старіючих прискакує геїв. І прапори, прапори райдужні, прапори всіх країн, крім російського. Яке ж це було полегшення, що ми настільки відсталі і ні фіга не цивілізовані варвари, мене аж розпирало від гордості за росіян. Техніка першою не витримала цього безумства, фотоапарат з самого початку став глючити і відмовлявся фотографувати всю цю маячню і збочення, я поспішила додому на останній автобус, так і не додивившись все це до кінця.

На наступний день, коли Андре став мене питати як мені сподобалося шоу, я чесно сказала, що мені шкода їх і я не хочу жити в такому суспільстві. Це був перший і єдиний випадок, коли ми серйозно посперечалися і так і не змогли прийти до примиряти підсумку. Справа в тому, що Андре до них відноситься як до інвалідів, він такий народився, не можна його за це зневажати і тут я з ним згодна, хвора людина, що з нього візьмеш. Але ці гей-паради якраз реклама подібного способу життя, діти ще не розуміють усього цього дивляться на дорослих і цілуються в такому віці, коли статеве дозрівання ще тільки починається. У чому їх дискримінували? Так вони самі всім своїм виглядом демонструють, що не такі як всі. Його не приймають на роботу, де важливий професіоналізм, він кричить, що це дискримінація, а у мене питання: - ти на роботу з якою метою йдеш? Ти що тут спати з кимось зібрався? Так самий дискримінованих осіб - це білий гетеросексуальний чоловік, ви подивіться до чого їх довело ваше законодавство про сексуальне домагання? Толерантність? До біса вашу толерантність - це суцільне лицемірство, ви подаєте на мужика в суд за те, що він доторкнувся до вас, інтернет і телебачення під жорстким контролем, щоб діти не дай бог не побачили чогось непристойного, ви забороняєте чоловікам на пляжах носити обтягуючі плавки, т. к. вид геніталій ображає вас, а гей може мало не голим марширувати і тут же прилюдно, при ваших дітях практично займатися сексом на очах у тисяч людей і ви мовчите, бо повинні бути толерантні. Особисто я для себе вивела чітку формулу: ТОЛЕРАНТНІСТЬ = лицемірство. Хезер частково підтримала мене і висловила думку, що все це в підсумку бізнес і нічого особистого, геї як правило працюють в таких сферах, де високі заробітні плати, у них немає дітей і вони всі гроші витрачають на себе коханих і на коханців, це вигідно. Та що там казати, на одному тільки параді заробили все і готелі, і транспорт, і ресторани, секс-шопи, салони, магазини. Андре вирішив, що я перебуваю під впливом нашої пропаганди проти гомосексуалів. Нісенітніця! Я взагалі до цього дня не забивала собі голову подібними нісенітницями, як і більшість моїх співгромадян. Загалом, ми не домовилися ....

Ну ось, ми з вами і дісталися до фіналу. Звичайно, ще багато чого залишилося за рамками цього і без того довгої розповіді. Можу сказати одне, спасибі, Австралія за такий безцінний досвід, тут я знайшла себе по-новому, багато дрібних і, здавалося б, малозначних моментів склалися як мозаїка в єдиний пазл. Нам часто твердять, що ми не вільні, але особисто мені здалося якраз навпаки.

10 березня 2011 року було останній день навчання в школі, нам всім урочисто видали сертифікати про проходження навчального курсу, ми дружно пішли відзначити цю подію в парк, де я і попрощалася зі своїми однокурсниками, які зібралися тут з усього світу. Завтра 11 березня 2011 року ним треба було складати іспит, в цей день світ здригнувся від страшного землетрусу в Японії і «Фукусіми», а я летіла в далеку, рідну Росію. Злетівши над смарагдово-зеленим узбережжям Австралії, літак зробив зупинку в жовто-піщаного кольору пустелі Дубая і заходив на кінцеву посадку над білосніжною російської рівниною. Як виявляється я скучила по снігу ...

- Здрастуй мама, я повернулася ...